Слишком много в России есть ещё таких мест,
Где долги возвращать нам пока не привыкли.
Но Россию как мать мы любить не отвыкли,
Превратив слово «долг» в повседневный свой Крест…
И несли мы его через годы безмолвно
Через душный Афган, через горы Чечни
На какую Голгофу? Может, кто объяснит,
Почему путь России быть не может бескровным?
…Не вернуть павших нам. Это долг неоплатный
Тем, кто верил в Россию и Россию любил…
Слишком быстро, похоже, наш народ позабыл
Лагеря и этапы, КГБ и штрафбаты.
Слишком долго молчал. И страдая без меры,
Всё надеялся, вдруг его время придёт,
И Россия, очнувшись, всем воздаст, всех найдет
И героев безвестных и «святых» лицемеров…
Сергей Виноградов,
Россия
В настоящее время публикую стихи только на этом сайте. Считаю, что современному обществу поэзия не нужна. Тем более поэзия для души, а не ради денег. "Денежные поэты" давно переквалифицировались в поэтов- "песенников". Поэтому от сегодняшней попсы за очень редким исключением уши вянут!
Пишу как умею. Во всяком случае из души. А судить об её искренности - читателям... e-mail автора:petrovic1951@mail.ru
Прочитано 11822 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стих очень и очень замечательный, несмотря на то, что он очень коротенький... Но зато он преисполнен патриотизма и любви к Родине, ко всей Родине через войну с афганцами. Их надо чтить и уважать. Чувствуется и наблюдается переживание поэта - Что же будет дальше? Неужели такие мучения будут продолжаться и дальше? именно в последних строчках стихотворения и виден ответ
Притча о любви - Николай Погребняк Зашёл странствующий монах в церковь помолиться. Глядит – а вместо священника проповедует бес, одетый в одежды священника...
Публицистика : Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
